ІСТОРІЯ ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЄПАРХІЇ
Української Православної Церкви в Діаспорі
(Вселенський Патріархат)

Історія Західноєвропейської єпархії бере свій початок із драматичних років Другої світової війни. Канонічною основою єпархіального життя став Пінський Собор 1942 року, який відновив повноцінну єпископську ієрархію Української Автокефальної Православної Церкви. Хіротонії, звершені на цьому Соборі, забезпечили тяглість української єпископської лінії, що в умовах воєнних катастроф дозволило зберегти духовне служіння для українців, які опинилися в еміграції.

Під час війни сотні тисяч українців були насильно вивезені до Німеччини як «остарбайтери», або ж опинилися в таборах переміщених осіб (Ді-Пі). Серед них були сотні православних священників, дияконів та практично весь єпископат УАПЦ. Нацистська влада забороняла створювати українські парафії, а українцям нерідко не дозволяли навіть відвідувати богослужіння. Але українські священики, коли це ставало можливим, звершували служби — здебільшого за спеціальними дозволами.

У цих тяжких умовах визрівала думка про створення організованої української церковної структури на території Німеччини та Західної Європи. Після завершення війни ця ідея отримала реальне втілення.

Створення Єпархії у 1945 році

У 1945 році, одразу після завершення війни, українське духовенство та миряни створили Західноєвропейську Єпархію УАПЦ. Природним осередком нового церковного життя став Мюнхен, який у той час був одним із найбільших центрів української еміграції.

Ще під час війни в Мюнхені існувала громада, очолювана проф. Іваном Розгіним, але української православної парафії тут не було — громада лише підтримувала зв’язок з українською православною парафією в Берліні, настоятелем якої був протопресвітер Федір Білецький і яка перебувала під омофором Варшавського митрополита Діонісія.

Організація повноцінного парафіяльного життя в Мюнхені стала можливою лише після визволення. Навесні 1945 року до Мюнхена прибув протопресвітер Палладій Дубицький. Разом із професором Іваном Розгіним, інженером Шумовським, професором Корсунським, доктором Володимиром Андрієвським та іншими діячами було розпочато практичну організацію парафії.

Українська Санітарно-Харитативна Служба отримала від влади приміщення на Dachauerstraße 9 та відступила частину першого поверху під облаштування церкви. Влітку 1945 року фірма Романюка здійснила необхідний ремонт. Силами о. П. Дубицького, проф. І. Розгіна, інж. Ю. Саюка, п. Копиловського, М. Корковця, В. Станіславова та М. Остапчука був виготовлений іконостас. Мистецьке оформлення та розпис церкви здійснив маляр Михайло Михайлевич у співпраці з Л. Горобець та першим титарем В. Законовим.

Поки тривала підготовка храму, богослужіння звершувалися в таборі Ляйм, у домівці Українського Комітету на Rosenheimerstraße 46а та в оселі на Boschetsriederstraße. У серпні 1945 року було завершено ремонт приміщення на Dachauerstraße 9, і після освячення храм Покрову Пресвятої Богородиці став катедральним осередком новоствореної Єпархії. Відтоді саме тут почалося регулярне парафіяльне та єпархіальне життя.

Мюнхен як катедральний центр Єпархії

Зі зростанням української еміграції Мюнхен перетворився на духовний центр українців у Західній Європі. Парафіяльна Рада Покровського храму звернулася до Митрополита Полікарпа з проханням призначити до Мюнхена єпископа. Собор Єпископів направив сюди Архієпископа Михаїла (Хорошого), який прибув у серпні 1945 року.

Від того часу Мюнхен став осідком архієрея з юрисдикцією над українськими православними парафіями в Баварії та Західній Європі, а церква Покрову Пресвятої Богородиці — катедральним храмом Єпархії.

Було створено Церковне Управління, до якого ввійшли: Архієпископ Михаїл, протопресвітери Леонід Долинський і Палладій Дубицький, професор Іван Власовський та редактор Анатолій Трачук. Управління займалося адміністративними, освітніми та видавничими справами, випускаючи молитовники, літургійні тексти, “Церковний Вісник” та інші важливі публікації.

Освітня та видавнича діяльність Єпархії

При катедральній парафії діяло Братство Святої Покрови, яке вело активну видавничу діяльність. Було видано численні релігійні брошури, великодні та різдвяні листівки, молитовники, а також журнал «Церковний Вісник». Видавничу працю очолював секретар Братства В. Іващук (майбутній єпископ Паїсій).

У Мюнхені була заснована Богословсько-Наукова секція, яка згодом переросла в Богословську Академію УАПЦ. Академія відіграла вирішальну роль у підготовці кадрів духовенства для Єпархії та всієї УАПЦ в діаспорі. У Мюнхені в 1945–1948 роках діяв також Український Православний Богословсько-Науковий Інститут під керівництвом проф. Івана Власовського.

При парафії діяли мовні курси, парафіяльна бібліотека, а також Українська реальна гімназія, що мала ліцензію Баварського Міністерства Освіти та дала один матуральний випуск під керівництвом професора О. Погорецького.

Участь Єпархії у національному житті еміграції

Єпархія та її катедральна парафія в Мюнхені відігравали важливу роль у громадському та національному житті української еміграції. У 1948 році була організована велика маніфестація пам’яті жертв Голодомору 1933 року з урочистою панахидою, яку звершили Архієпископи Михаїл та Ігор.

На цвинтарі Waldfriedhof з ініціативи парафіяльної ради була влаштована символічна могила борців за волю України, де щороку на Зелені свята звершували спільні православні та греко-католицькі панахиди.

Післявоєнні десятиліття та зміни церковних приміщень

У 1957 році парафія була змушена залишити храм на Dachauerstraße 9 та перенести богослужіння до зали при євангелічній церкві на Dom-Pedro-Platz. Певний час приміщення служило українській громаді, але зміна настоятеля євангелічної громади у 1967 році змусила знову шукати нове місце.

За посередництва Кардинала Юліуса Дефнера українська громада отримала дозвіл звершувати богослужіння в старовинній церкві біля Gasteig, де парафія служить і сьогодні. Перше богослужіння тут відбулося 26 листопада 1967 року, а перше храмове свято Покрови — в жовтні 1968 року.

Ювілейні відзначення та важливі події

У 1947 році в Мюнхені було проведено III Собор Єпископів УАПЦ та урочисте відзначення ювілею Митрополита Полікарпа. У 1988 році відбулося величне святкування 1000-ліття Хрещення Руси-України, включно з науковим конгресом, архієрейськими богослужіннями та участю ієрархів з Канади, США та Європи.

20–22 жовтня 1995 року відбулося святкування 50-річчя Української Православної Церкви в Мюнхені та Німеччині. У 2010 році було відзначено 65-ліття УПЦ в Мюнхені, яке очолив Архієпископ Іоан (Дерев’янка).

У 2025 році Єпархія відзначає 80-річний ювілей свого заснування (1945–2025), який став духовною віхою та нагодою подякувати Богові за невпинну присутність Української Церкви в Західній Європі.

Канонічне єднання з Вселенським Патріархатом

У 1995 році Українська Автокефальна Православна Церква в Діаспорі, включно із Західноєвропейською Єпархією, увійшла до повної єдності з Вселенським Патріархатом, зберігши свою структуру, українську ідентичність і духовну спадщину. Відтоді офіційна назва: Українська Православна Церква в Діаспорі (Вселенський Патріархат).

Це забезпечило повноцінну євхаристійну єдність із усіма Помісними Православними Церквами та канонічне визнання історичної місії УАПЦ у вигнанні.

Єпархія сьогодні

Сучасна Західноєвропейська Єпархія УПЦ в Діаспорі належить до Вселенського Патріархату та є в євхаристійній єдності з усіма Помісними Православними Церквами. Єпархія входить до Конференції Православних Єпископів Німеччини (OBKD), офіційного органу представництва Православної Церкви перед державними інституціями ФРН.

Після 2014 року, а особливо після початку повномасштабної війни у 2022 році, Єпархія здійснює душпастирську опіку над сотнями тисяч українців, які опинилися в Німеччині та Західній Європі. Парафії відкривають нові осередки, організовують недільні школи, культурно-освітні програми, молодіжні ініціативи та гуманітарну допомогу.

Місія та покликання

Місія Єпархії сьогодні включає:

Духовну опіку над українцями в Європі: богослужіння, Таїнства, катехизація, пастирська підтримка.
Збереження української церковної традиції: богослужбова мова, церковний спів, обряди, іконопис та духовна культура.
Єдність з Вселенським Патріархатом та православним світом, участь у діяльності OBKD, екуменічний діалог.
Соціальне служіння: підтримка переселенців, благодійність, освітні проєкти та культурно-громадська діяльність.

Пройшовши шлях від таборів Ді-Пі до сучасних парафіяльних структур, Єпархія продовжує служити Богові та українському народові в Західній Європі, зберігаючи вірність духовній спадщині та відкритість до майбутнього.

ІСТОРІЯ ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЄПАРХІЇ Української Православної Церкви в Діаспорі (Вселенський Патріархат)